Перелік серйозних порушень міжнародного гуманітарного права містять чотири
Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року та Додатковий протокол І до них від 8 червня 1977 року. Конвенції зобов'язують держави криміналізувати серйозні порушення міжнародного гуманітарного права у національному законодавстві. Україна виконала цю вимогу включенням в Кримінальний Кодекс України статті 438 «Порушення законів та звичаїв війни».
Держави повинні переслідувати в судовому порядку осіб, обвинувачуваних у вчиненні серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, чи передавати таких осіб державі, готовій здійснити подібне переслідування. Іншими словами, на воєнні злочини (як і на інші види міжнародних злочинів) відповідно до Женевських конвенцій поширюється принцип універсальної юрисдикції. Він полягає у тому, що будь-яка держава може притягнути особу, винну у вчиненні воєнних злочинів, до кримінальної відповідальності, незважаючи на місце вчинення злочину та громадянства суб'єкта злочину чи його жертви.
Ще до прийняття вказаних конвенцій держави визнали злочинами певні порушення законів війни, багато з яких були кодифіковані у Гаазькому положенні про закони і звичаї сухопутної війни 1899 та 1907 років. У 1945 році
Статут Нюрнберзького трибуналу визначив воєнні злочини як «порушення законів і звичаїв війни», серед яких: вбивства, жорстоке поводження або депортація цивільного населення на окупованих територіях; вбивство або жорстоке поводження з військовополоненими; вбивство заручників; розграбування суспільної чи приватної власності; безглузде знищення населених пунктів; руйнування, не спричинені військовою необхідністю тощо (ст. 6 (b) Статуту).
На міжнародному рівні воєнні злочинці притягувалися до відповідальності у межах діяльності Нюрнберзького та Токійського міжнародних військових трибуналів, Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії та Міжнародного кримінального трибуналу щодо Руанди, а також низки «гібридних» судових установ (Спеціальний суд для Сьєрра-Леоне, Надзвичайні палати судів Камбоджі тощо).
Наразі юрисдикцію щодо воєнних злочинів має Міжнародний кримінальний суд. Стаття 8
Римського Статуту Міжнародного кримінального суду містить перелік складів воєнних злочинів, на які поширюється юрисдикція цього суду.
Відповідно до
Конвенції про незастосовність строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності 1968 року, до воєнних злочинів строки давності не застосовуються.
Перелік воєнних злочинів, що становлять серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, включає: навмисне убивство, катування і нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти, навмисне заподіяння тяжких страждань чи серйозного каліцтва, завдання шкоди здоров'ю; незаконне, невмотивоване і широкомасштабне руйнування і привласнення майна, не викликане військовою необхідністю, скоєних щодо осіб та майна, що знаходяться під захистом Конвенцій, примушування цивільної особи чи військовополоненого служити в збройних силах ворожої держави; позбавлення її прав на неупереджене і нормальне судочинство; незаконне депортування, переміщення цивільної особи; незаконний арешт цивільної особи; взяття заручників (ст. 50
ЖК І, ст. 51
ЖК ІІ, ст. 130
ЖК ІІІ, cт. 147
ЖК ІV).
Додатковий протокол I 1977 року розширює перелік серйозних порушень Женевських конвенцій, доповнюючи його наступними пунктами: перетворення цивільного населення чи окремих цивільних осіб або місцевостей, що не обороняються, і демілітаризованих зон на об'єкти нападу; здійснення нападу невибіркового характеру, що торкається цивільного населення чи цивільних об'єктів, коли відомо, що такий напад стане причиною великої кількості смертних випадків, поранень серед цивільних осіб; вчинення нападу на установки або споруди, що містять небезпечні сили, коли відомо, що такий напад стане причиною надмірних втрат життя, поранень серед цивільного населення або завдасть шкоди цивільним об'єктам; вчинення нападу на особу, коли відомо, що вона припинила брати участь у воєнних діях; віроломне використання на порушення статті 37 емблеми Червоного Хреста, Червоного Півмісяця; переміщення державою, що окупувала, частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію, або депортація чи переміщення всього чи частини населення окупованої території у межах цієї території чи за її межі; невиправдана затримка репатріації військовополонених чи цивільних осіб; застосування практики апартеїду інших негуманних і принижуючих дій, заснованих на расовій дискримінації, які зневажають гідність особи; перетворення ясно розпізнаних історичних пам'яток, творів мистецтва або місць відправлення культу, які є культурною або духовною спадщиною народів і яким спеціальною угодою, укладеною, наприклад, у рамках компетентної організації, надається особливий захист, на об'єкт нападу, внаслідок чого вони зазнають великих руйнувань; позбавлення осіб, що знаходяться під захистом, права на неупереджене і нормальне судочинство (ст. 85
ДП І).
Воєнний злочин може полягати також у серйозних порушеннях інших норм міжнародного гуманітарного права, зокрема тих, що мають звичаєву природу. Щодо міжнародних збройних конфліктів, держави погодилися, що до таких злочинів відносяться певні порушення Гаазького положення у редакції 1907 року, зокрема: використання отруйних речовин, безглузде руйнування міст, не викликане військовою необхідністю, напад на місцевості, що не обороняються, напади на релігійні і культурні установи, розграбування суспільної й особистої власності. Ці джерела міжнародного права також застосовуються при кваліфікації порушень законів та звичаїв війни за статтею 438 Кримінального Кодексу України.
Стаття 8
Римського Статуту Міжнародного кримінального суду визначає, що до воєнних злочинів під час міжнародних збройних конфліктів належать не тільки серйозні порушення Женевських конвенцій, але і 26 інших серйозних порушень законів і звичаїв війни, більшість з який держави розглядають як злочини ще з часів Другої світової війни. Деталізація складу кожного із названих воєнних злочинів, що належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, міститься у окремому документі —
Елементах злочинів.
Охарактеризовані норми застосовуються під час міжнародних збройних конфліктів. Договірних норм, що регулюють конфлікти неміжнародного характеру, у сучасному міжнародному праві набагато менше. Левова частка з них міститься у Додатковому протоколі II від 8 червня 1977 року. Положення Протоколу ІІ визначають дії сторін під час конфліктів неміжнародного характеру, однак не містять жодних норм щодо відповідальності, а сформоване в звичаєвому міжнародному праві визначення воєнних злочинів є недостатньо чітким. Римський Статут Міжнародного кримінального суду серед воєнних злочинів у конфліктах неміжнародного характеру визначає чотири серйозні порушення загальної статті 3 Женевських конвенцій 1949 року (зазіхання на життя і фізичну недоторканність, зазіхання на людську гідність, взяття заручників) і дванадцять серйозних порушень законів і звичаїв війни (як-от напади на цивільних осіб, грабіж, зґвалтування, заподіяння каліцтв).
(Микола Гнатовський, Тимур Короткий)