Після Другої світової війни людство зіткнулося з необхідністю осягнути невимовне, зрозуміти, як жити зі знанням про жах і при цьому залишатися людьми. В останні десятиліття мистецтво зробило прорив у підходах до роботи з травматичним досвідом і продемонструвало такий потенціал
пропрацювання минулого, якого не має традиційна академічна чи політична оптика.
Міркування про те, як працювати з трагічним минулим, якщо ми не були його свідками, підводить до питання: чи потрібно художнику відтворювати кошмарну реальність, щоб зрозуміти її? Чи варто шукати інші, непрямі підходи, які дозволять зберегти гідність жертв і всіх, хто залучений у мистецьке дослідження? Перед нами постає проблема меж репрезентації.
Українські кураторки пропонують розмову в різних дисциплінарних та географічних просторах між представниками Польщі та України, де жахи ХХ століття залишили помітні сліди. Спільна перспектива уможливлює пошук сучасних способів пропрацювання минулого через призму мистецтва.
Кшиштоф Водичко, художник, професор мистецтва, дизайну та суспільного надбання у Вищій школі дизайну Гарвардського університету;
Ришард Клющинський, дослідник медіамистецтва, куратор, професор культурології та медіадосліджень Лодзького університету, де також очолює Школу медіа й аудіовізуальної культури і кафедру електронних засобів масової інформації, професор Академії образотворчих мистецтв у Лодзі;
Оксана Довгополова, докторка філософських наук, професорка кафедри філософії Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, членкиня Memory Studies Association, кураторка проєкту Минуле / Майбутнє / Мистецтво;
Катерина Філюк, кураторка і арткритикиня, нині — головна кураторка фонду ІЗОЛЯЦІЯ.