ПРО КОНКУРС
У 2021 році представники громади міста Мелітополя Запорізької області висловили намір встановити меморіал жертвам голодоморів в Україні. Для втілення задуму на професійному рівні Фонд збереження історико-культурної спадщини України ініціював закритий конкурс проєктів, який підтримала місцева влада. Партнером конкурсу стала платформа культури пам'яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво.
Такі глибокі суспільні травми, як голодомори 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 років, потребують актуальних підходів. Сьогодні в Україні тривають пошуки мови, зокрема художньої мови, якою можна говорити про історичні трагедії. Знайти доречні рішення допомагають сучасні комеморативні практики, що активно використовують засоби мистецтва.
Для втілення проєкту в Мелітополі фонд запросив експертну раду, до якої увійшли професіонали зі сфери мистецтва, комеморації та архітектури на чолі з мистецтвознавицею Лізаветою Герман. Члени ради провели попереднє дослідження та запросили до участі п'ятьох конкурсантів, які розробляють пропозицію меморіалу з детально прописаною концепцією, візуалізацією, технічними вимогами і планом реалізації.
Восени 2021 року експертна рада обере переможця. Відкриття меморіалу заплановане на листопад 2022 року.
Такі глибокі суспільні травми, як голодомори 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 років, потребують актуальних підходів. Сьогодні в Україні тривають пошуки мови, зокрема художньої мови, якою можна говорити про історичні трагедії. Знайти доречні рішення допомагають сучасні комеморативні практики, що активно використовують засоби мистецтва.
Для втілення проєкту в Мелітополі фонд запросив експертну раду, до якої увійшли професіонали зі сфери мистецтва, комеморації та архітектури на чолі з мистецтвознавицею Лізаветою Герман. Члени ради провели попереднє дослідження та запросили до участі п'ятьох конкурсантів, які розробляють пропозицію меморіалу з детально прописаною концепцією, візуалізацією, технічними вимогами і планом реалізації.
Восени 2021 року експертна рада обере переможця. Відкриття меморіалу заплановане на листопад 2022 року.
УЧАСНИКИ
художник, який працює з медіа живопису, скульптури, графіки, інсталяцій, фотографії, відео та лендарту
Народився 1987 року в Сумах. Навчався в Сумському фаховому коледжі мистецтв і культури імені Д. С. Бортнянського та в Харківській державній академії дизайну та мистецтв на відділенні монументального живопису. Постійний учасник і куратор міжнародного лендарт-симпозіуму «Простір прикордоння» у селі Могриця. З 2013 резидент BIRUCHIY contemporary art project. Учасник Міжнародного бієнале молодіжних проєктів NonStopMedia (2014), Фестивалю молодих українських художників (2017), численних персональних та групових виставок. В 2018 став номінантом на здобуття Премії PinchukArtCentre. Працює з медіа живопису, графіки, інсталяцій, фотографії, відео та лендарту. Живе та працює в Харкові.
Віталій Кохан
дует, який працює в різних видах візуального мистецтва як режисери, художники та оператори-постановники
Народилися в Коломиї. Обидва навчались в КНУ ім. І. К. Карпенка-Карого за спеціальністю «Театр, кіно і телебачення». Співпрацювали з голандською групою художників «Metahaven» та режисером Філіпом Сотниченком. Дует отримав Гран-прі премії МУХі (Молоді Українські Художники) 2019. Нагороджені Головною премією PinchukArtPrize 2020 за відеоінсталяцію «Пряма трансляція» та Другою спеціальною премією PinchukArtPrize 2018. Малащук та Хімей дебютували з повнометражним неігровим фільмом «Зарваниця» («New Jerusalem») у 2020 році на фестивалі Docudays UA. Фільм отримав Спеціальну відзнаку журі Kharkiv MeetDocs IFF. Спільно працюють у різних видах візуального мистецтва як режисери, художники та оператори-постановники. Працюють і проживають в Києві.
Ярема Малащук та Роман Хімей
художник-скульптор, центральними темами творчості якого є пам'ять, переосмислення історичного минулого та інформації
Народився 1985 року в Херсоні. Закінчив Національну академію мистецтв та архітектури, факультет скульптури. З 2019 року член Спілки художників України. У 2020 році брав участь у виставках M17 SculpturePrize 2020 у Києві та «(Re)Contexts.Stories». У 2018 його роботи були частиною проєкту «Venue Atelier» в Анкарі, в 2017 — персональна виставка «Новий час» у Port creative hub, в 2014 брав участь у виставці «Теорія ймовірностей» в Інституті проблем сучасного мистецтва. Працює з медіа скульптури, фотографії та колажу. Центральними темами творчості є пам'ять, переосмислення історичного минулого та інформації. Живе і працює в Києві.
Даниїл Шуміхін
художники, дослідники, які працюють з темами травми, постпам'яті, суб'єктності та репрезентації вразливих груп
Художники, дослідники. Працюють з темами травми, постпам'яті, суб'єктності та репрезентації вразливих груп. Учасники виставок в Україні, Польщі, Литві, Чехії, Австрії, Італії, Іспанії, Нідерландах та інших країнах. Стипендіати програм Gaude Polonia від Міністерства культури та національної спадщини Польщі та Ukraine in European Dialogue від австрійського Institute for Human Sciences (IWM). Публікувалися у таких виданнях, як Eurozine, Baltic Worlds, Culture.pl, Korydor та інших.
Лія Достлєва та Андрій Достлєв
художник, куратор, учасник колективу «Відкрита група», який працює з темами реального та фіктивного життя, історій, персонажів
Народився 1987 року в Ужгороді. Закінчив Ужгородський художній коледж ім. А. Ерделі та Львівську національну академію мистецтв, відділення художньої кераміки. Учасник стипендіальної програми «Gaude Polonia». В 2012 — переможець конкурсу МУХі (Молоді Українські Художники, 2 місце) та Festival IN-OUT, Гданськ (2 місце). Співзасновник галерей «Detenpyla» та «Єфремова 26». З 2012 року — співзасновник та учасник мистецького колективу «Відкрита група». Разом із колективом — переможець Премії PinchukArtCentre в 2015 році й учасник Венеційської бієнале в 2015–2017 роках, а також куратор українського павільйону на Венеційській бієнале в 2019 році. З 2020 року — куратор Львівського муніципального мистецького центру. Учасник численних виставок й перформансів в Україні та Польщі. Працює з темами реального та фіктивного життя, історій, персонажів. Живе та працює у Львові.
Павло Ковач
Даниїл Шуміхін / Робоча назва «Колона»
Колона протягом століть підтримувала будови людини, була мостом між землею і небом. Наслідуючи природу, людина наділила колону різними змістами, називала її Древом життя, Світовим деревом і прикрашала її рослинними елементами.
У Мелітополі можна зустріти безліч колон і їх різновидів, що були побудовані в різні періоди існування міста. Особливо яскраво серед них виділяються колони коледжу Таврійського державного агротехнологічного університету. Капітелі колон прикрашені іоніками, пелюстками і колосками пшениці — таким близьким і зрозумілим українцям символом достатку і родючості.
У Мелітополі можна зустріти безліч колон і їх різновидів, що були побудовані в різні періоди існування міста. Особливо яскраво серед них виділяються колони коледжу Таврійського державного агротехнологічного університету. Капітелі колон прикрашені іоніками, пелюстками і колосками пшениці — таким близьким і зрозумілим українцям символом достатку і родючості.
Даниїл Шуміхін / Робоча назва «Колона»
Колона протягом століть підтримувала будови людини, була мостом між землею і небом. Наслідуючи природу, людина наділила колону різними змістами, називала її Древом життя, Світовим деревом і прикрашала її рослинними елементами.
У Мелітополі можна зустріти безліч колон і їх різновидів, що були побудовані в різні періоди існування міста. Особливо яскраво серед них виділяються колони коледжу Таврійського державного агротехнологічного університету. Капітелі колон прикрашені іоніками, пелюстками і колосками пшениці — таким близьким і зрозумілим українцям символом достатку і родючості.
Цікаво, що коледж (садово-городній технікум) був заснований у 1931 році — за рік до Голодомору в Україні — і, ймовірно, мав зміцнити сільськогосподарську галузь півдня і поліпшити показники вирощуваної агропродукції.
Колона меморіального комплексу голодоморів виконана з чавуну і повторює мотиви колон коледжу. Матеріал і природний процес старіння вказують глядачеві на плин часу з його світлими і темними сторонами, створюючи діалог між минулим і сьогоденням. Самотні колони здавна були покликані зафіксувати історичні події, вони і досі залишаються символами пам'яті в різних куточках світу.
Візуалізація — ФОРМА
ПРОЄКТИ-УЧАСНИКИ
Віталій Кохан / Робоча назва «Брудний фонтан»
Метафора незаживаючої рани. Неможливість усвідомити цю рукотворну трагедію — це те, що ми маємо.
Механіка. Бетонний ландшафт утворює ледве помітний жолоб, по якому тече струмок від металевого «орала». Через електрохімічний процес метал кородує і «забруднює» воду що протікає, по мірі течії струмка корозія осідає на дно і вода стає прозорою.
Механіка. Бетонний ландшафт утворює ледве помітний жолоб, по якому тече струмок від металевого «орала». Через електрохімічний процес метал кородує і «забруднює» воду що протікає, по мірі течії струмка корозія осідає на дно і вода стає прозорою.
Віталій Кохан / Робоча назва «Брудний фонтан»
Метафора незаживаючої рани. Неможливість усвідомити цю рукотворну трагедію — це те, що ми маємо.
Механіка. Бетонний ландшафт утворює ледве помітний жолоб, по якому тече струмок від металевого «орала». Через електрохімічний процес метал кородує і «забруднює» воду що протікає, по мірі течії струмка корозія осідає на дно і вода стає прозорою.
Орало. Образ тоталітарної державної машини, а також відсилка саме до того часу і хліборобства. Технічно «орало» складається із залізних і бетонних деталей. Напрямок руху струмка та «орала» упирається в бетонні стіни з інформацією про події Голодомору в Мелітополі і Україні.
Візуалізація — ФОРМА
Павло Ковач / Без назви
Голодомор є частиною історії моєї родини. Бабуся, як вона розповідала, пережила Голод на території Уралу. Їй допомогло вижити те, що вона виколупувала залишки їжі з щілин у дерев'яній підлозі. На жаль, це не врятувало її братів.
У своїй творчій практиці я працював з темою Голодомору і саме тому взяв участь у розробці монументу у Мелітополі. Мені хотілося спробувати створити альтернативу вже існуючим пам'ятникам і переглянути сам підхід до роботи з історичною пам'яттю.
Я почав передивлятись живі свідчення людей, важкі спогади, які прориваються крізь блокаду пам'яті (наш організм намагається вберегтися від трагічних спогадів). Якби ми могли пам'ятати все в деталях, ми б втратили розум.
У своїй творчій практиці я працював з темою Голодомору і саме тому взяв участь у розробці монументу у Мелітополі. Мені хотілося спробувати створити альтернативу вже існуючим пам'ятникам і переглянути сам підхід до роботи з історичною пам'яттю.
Я почав передивлятись живі свідчення людей, важкі спогади, які прориваються крізь блокаду пам'яті (наш організм намагається вберегтися від трагічних спогадів). Якби ми могли пам'ятати все в деталях, ми б втратили розум.
Павло Ковач / Без назви
Голодомор є частиною історії моєї родини. Бабуся, як вона розповідала, пережила Голод на території Уралу. Їй допомогло вижити те, що вона виколупувала залишки їжі з щілин у дерев'яній підлозі. На жаль, це не врятувало її братів.
У своїй творчій практиці я працював з темою Голодомору і саме тому взяв участь у розробці монументу у Мелітополі. Мені хотілося спробувати створити альтернативу вже існуючим пам'ятникам і переглянути сам підхід до роботи з історичною пам'яттю.
Я почав передивлятись живі свідчення людей, важкі спогади, які прориваються крізь блокаду пам'яті (наш організм намагається вберегтися від трагічних спогадів). Якби ми могли пам'ятати все в деталях, ми б втратили розум.
На цю ідею мене наштовхнули розповіді очевидців про те, як на вулицях вантажили тіла мертвих людей. Якщо в разі загибелі матері або батька залишалася маленька дитина, щоб не вертатись на наступний день, її теж живою кидали на віз між трупами і так ховали у братській могилі, присипаючи землею. Протягом декількох днів дитина ще рухалась через органічні процеси, а іноді й від останніх фізичних зусиль.
Замість того, щоб показати якийсь візуальний «образ», мені здається більш доцільним створити «стан», і в кожного глядача він буде іншим. Для нас з архітекторами Replus bureau важливо створити умови зони комфорту (лавиці, освітлення, зелень), де спокійно і хочеться проводити час — ідилія. Є одне «але»: гарно підстрижений, доглянутий газон потроху рухається. Глядач не одразу це помічає, але згодом він бачить тільки цей ледь видимий, моторошний рух. Це не створення класичного «монументу» — це створення ситуації, де глядач є частиною «тіла» пам'яті.
Я не беруся наводити приклади «образів», на які наштовхуватиме цей монумент. Тут я би хотів залишити глядача сам на сам із собою. Це саме той ефект імерсивності, з яким працювали архітектори Оскар та Зофья Хансен. Присутність проходу (дороги) є відсилкою до їхніх практик.
Прохід скрізь пагорб. Ідучи по ньому, ми зможемо помітити рух землі на рівні очей. Проріз має форму дуги, і ми не можемо одразу побачити вихід, ми маємо пройти далі. Маса вирізаної «дороги» стала перегородкою між приватним простором та публічним — територією монументу. Символічно ми відгороджуємось від живих, щоб «прислухатись» до померлих. З іншого боку, це так звана скоротка, або «desire path» (бажаний шлях). Ми часто можемо побачити стежки між вимощеними дорогами. Коли людина поспішає, вона скорочує шлях і стає частиною монументу (забігає в нього).
Статична частина монументу буде зроблена в техніці rammed earth (пресована земля з бетоном). Технологія виробництва цієї стіни така, що в опалубку шар за шаром втрамбовується земля з невеликою кількістю цементу — щось подібне відбувається під час природного процесу перетворення всього на чорнозем. На мою думку, як символічно, так і візуально, дана технологія дуже добре підходить до теми. Піднімання землі буде виконуватись завдяки великим шинам, які будуть надмухуваться і здуватимуться під товщею ґрунту завдяки компресору.
Художник — Павло Ковач
Архітектори — Replus bureau
Анімація — Іван Олексяк
Лія Достлєва та Андрій Достлєв / Без назви
Ідея меморіалу спирається на чотири тези.
Перформативна складова пам'яті. Травма Голодомору присутня в нашій постпам'яті, щоденних практиках і тому, як ми сприймаємо світ. Ми пропонуємо громаді ритуал, який відтворює процес пам'ятання через спільні практики: сіяння і збирання пшениці. Водночас цей простір залишається відкритим для інших комеморативних практик (наприклад, громадських зборів, публічного читання віршів).
Тяглість комеморативної традиції. Оскільки за роки незалежності в Україні сформувалася усталена комеморативна мова, щоб зберегти цю тяглість, ми включили в меморіал впізнаваний символ Голодомору — колоски пшениці.
Перформативна складова пам'яті. Травма Голодомору присутня в нашій постпам'яті, щоденних практиках і тому, як ми сприймаємо світ. Ми пропонуємо громаді ритуал, який відтворює процес пам'ятання через спільні практики: сіяння і збирання пшениці. Водночас цей простір залишається відкритим для інших комеморативних практик (наприклад, громадських зборів, публічного читання віршів).
Тяглість комеморативної традиції. Оскільки за роки незалежності в Україні сформувалася усталена комеморативна мова, щоб зберегти цю тяглість, ми включили в меморіал впізнаваний символ Голодомору — колоски пшениці.
Лія Достлєва та Андрій Достлєв / Без назви
Ідея меморіалу спирається на чотири тези.
Перформативна складова пам'яті. Травма Голодомору присутня в нашій постпам'яті, щоденних практиках і тому, як ми сприймаємо світ. Ми пропонуємо громаді ритуал, який відтворює процес пам'ятання через спільні практики: сіяння і збирання пшениці. Водночас цей простір залишається відкритим для інших комеморативних практик (наприклад, громадських зборів, публічного читання віршів).
Тяглість комеморативної традиції. Оскільки за роки незалежності в Україні сформувалася усталена комеморативна мова, щоб зберегти цю тяглість, ми включили в меморіал впізнаваний символ Голодомору — колоски пшениці. Цей символ реконтекстуалізовано і достосовано до сучасних комеморативних практик. Живі колоски уособлюють собою те, що незважаючи на жахливі втрати, українці вижили і життя триває.
Інклюзивний символ трагедії без використання «сільської» символіки. Традиційно вшанування пам'яті жертв Голодомору використовує сільські та релігійні символи, що виключає інші суспільні групи. Стіл присутній у домі кожної людини, незалежно від її місця проживання, релігійних вподобань і етнічного походження. Стіл, який є центром меморіальної композиції, деформовано так, що ним неможливо користуватися. Це символізує колективну травму.
«Ніколи знову». Пшениця і фруктові дерева навколо меморіалу створюють символічну присутність додаткового джерела їжі в міському просторі як нагадування про те, що сучасне суспільство має зробити все для того, щоб такі трагедії ніколи не повторювалися. Рослини створюють приязний для відвідувачів простір у традиціях сучасних urban gardens.
Візуалізація — ФОРМА
Ярема Малащук та Роман Хімей / Без назви
В експозиції Мелітопольського краєзнавчого музею поміж іншого знаходиться непримітне фото 1933 року. Це сімейний портрет сім'ї Кириченків, зроблений у місцевій фотостудії дорогою до кладовища. Наймолодший, 4-річний Миколка лежить у гробу попереду. Ця фотографія, як свідчення смерті сина, була зроблена для батька, який у той час перебував на виправних роботах на Біломорканалі.
Ми бачимо майбутній сквер пам'яті жертв голодоморів як озеленене місце відпочинку без типової структури, що зазвичай притаманна скверам в Україні. Покриття скверу — сітка, крізь яку проростає трава та інші рослини.
Ми бачимо майбутній сквер пам'яті жертв голодоморів як озеленене місце відпочинку без типової структури, що зазвичай притаманна скверам в Україні. Покриття скверу — сітка, крізь яку проростає трава та інші рослини.
Ярема Малащук та Роман Хімей / Без назви
В експозиції Мелітопольського краєзнавчого музею поміж іншого знаходиться непримітне фото 1933 року. Це сімейний портрет сім'ї Кириченків, зроблений у місцевій фотостудії дорогою до кладовища. Наймолодший, 4-річний Миколка лежить у гробу попереду. Ця фотографія, як свідчення смерті сина, була зроблена для батька, який у той час перебував на виправних роботах на Біломорканалі.
Ми бачимо майбутній сквер пам'яті жертв голодоморів як озеленене місце відпочинку без типової структури, що зазвичай притаманна скверам в Україні. Покриття скверу — сітка, крізь яку проростає трава та інші рослини.
В хаотичному порядку на території розміщені лавки. В одному з кутків скверу в прозорому моноліті жовтого кольору розташована маленька фотографія Кириченків, яка наче левітує там. Досвід сім'ї та його оприявнення через фотографію стає беззаперечним свідченням Голодомору, доступним у публічному просторі для всіх — світлина стає одночасно документом та символом.
Все ж ця територія залишається в теперішньому і не змушує відвідувачів поринати у минуле, якщо вони того не хочуть. Сценарій простору такий, що не акцентує на об'єкті з фотографією, а урівноважує його з деревами, лавками для відпочинку та самими відвідувачами.
Візуалізація — ФОРМА
МЕДІА
ЕКСПЕРТНЕ ЖУРІ
Голова експертної ради, кандидатка мистецтвознавства, кураторка, співзасновниця галереї The Naked Room та дослідницької платформи «Відкритий Архів», ініціаторка та співредакторка видання «Мистецтво українських шістдесятників». Разом із Марією Ланько реалізувала понад 30 виставкових проєктів у співпраці з такими інституціями, як «Мистецький Арсенал», Національний художній музей України, Ґете-Інститут, Британська Рада в Україні, Badischer Kunstverein (Німеччина) та іншими.
Лізавета Герман
кураторка,
співзасновниця галереї The Naked Room
співзасновниця галереї The Naked Room
Засновники архітектурного бюро «Форма». Співпрацюють з сучасними українськими художниками та дизайнерами. Автори проєкту експозицій до Фестивалю молодих художників у «Мистецькому Арсеналі» та в готелі «Харків» для Другої бієнале молодого мистецтва. Проєктували роботу Анни Звягінцевої для конкурсу на кращу ідею пам'ятного знака «справі Бейліса» в центрі Києва. На замовлення Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» провели дослідження ландшафту та історії місцевості та створили концепцію подальшого розвитку території Бабиного Яру. Автори сценографії й типології для серії вечірок «Схема», архітектури фестивалю ICKPA. Члени Музейницької ради ГО «Музей сучасного мистецтва».
засновники
архітектурного бюро «Форма»
архітектурного бюро «Форма»
Ірина Мірошникова
Олексій Петров
Олексій Петров
Культурна менеджерка, кураторка виставкових та освітніх проєктів, кураторка платформи культури пам'яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво. Була керівницею арт-центру Я Галерея у Дніпрі (2010–2017) та міждисциплінарного фестивалю «Жовтень у Жовтні» в Житомирі (2018). У 2019 році в межах роботи з Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» займалась міжнародною виставковою діяльністю, разом з Оксаною Довгополовою розвивала експериментальний підрозділ Memory Lab. Реалізувала більше 100 виставкових та освітніх проєктів у співпраці з Ґете-Інститутом, Альянс Франсез, MitOst, Дніпропетровським художнім музеєм, Національним історичним музеєм імені Яворницького, Jewish Community Centre London, The World Heritage Visitor Centre Regensburg, галереєю The Naked Room, «Мистецьким Арсеналом» та іншими.
Катерина Семенюк
культурна менеджерка,
кураторка Минуле / Майбутнє / Мистецтво
кураторка Минуле / Майбутнє / Мистецтво
Один із провідних українських художників-скульпторів, автор важливих скульптурних об'єктів у публічних просторах міст України. Фіналіст конкурсу МУХі (Молоді Українські Художники) в 2010 році. Переможець конкурсу на найкращий пам'ятник проєкту «Убієнним синам України» в 2002 році. Твори Назара Білика брали участь у виставках та конкурсах в Італії (бієнале SMACH 2019), Німеччині (виставка Nordart), Франції (виставка «Подвійна гра»). В 2020 році нагороджений орденом України «За заслуги» ІІІ ступеня. Учасник багатьох персональних та групових виставок.
художник-скульптор
Назар Білик
ЕТАПИ КОНКУРСУ
червень–липень 2021
Розробка механіки конкурсу, формування списку учасників
Дослідницька поїздка митців і журі в Мелітополь, вивчення історії регіону, робота з командою Мелітопольського краєзнавчого музею
Воркшоп для учасників та експертів про практики комеморації на тему голодоморів та голоду в Україні та світі від кураторки проєкту Минуле / Майбутнє / Мистецтво Оксани Довгополової
Дослідницька поїздка митців і журі в Мелітополь, вивчення історії регіону, робота з командою Мелітопольського краєзнавчого музею
Воркшоп для учасників та експертів про практики комеморації на тему голодоморів та голоду в Україні та світі від кураторки проєкту Минуле / Майбутнє / Мистецтво Оксани Довгополової
липень–вересень 2021
Робота учасників над проєктами
жовтень–листопад 2021
Робота експертного журі над пропозиціями учасників, визначення переможця, доопрацювання фінального проєкту
листопад 2021
Публічне обговорення всіх пропозицій та презентація фінального проєкту
ПРО ОРГАНІЗАТОРА
Фонд збереження історико-культурної спадщини України — благодійна організація, яка займається розвитком і збереженням історико-культурної спадщини в місті Мелітополі та за його межами. Засновники фонду — Сергій Мінько та Володимир Шпільфогель. Влітку 2020 року за їхньої ініціативи в Мелітополі було створено Меморіал пам'яті жертв Голокосту в історичній частині міста та встановлено скульптуру знаного українського художника Олександра Дяченка.
ПАРТНЕР КОНКУРСУ
Минуле / Майбутнє / Мистецтво — платформа культури памʼяті, що реалізує дослідницькі та освітні проєкти, а також публічну програму для залучення широкої аудиторії до роботи з минулим.
МЕДІАПАРТНЕР
«Лівий берег» — незалежне суспільно-політичне інтернет-видання, засноване у 2009 році.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ НОВИН ПРОЄКТУ!
Минуле / Майбутнє / Мистецтво реалізовано у партнерстві з forum ZFD (Форум громадянської служби миру) в Україні – міжнародною організацією, яка співпрацює з громадянським суспільством країн, що знаходяться в ситуації конфлікту. forumZFD працює спільно з фахівцями у сфері миротворчої діяльності у Німеччині та у десятках інших країн Європи, Близького Сходу та Південно-Східної Азії.