Комеморативні практики у віртуальному просторі

Що відбувається з пам’яттю, коли вона цифрується? Разом з експертами ми говорили про практики пам’ятання в онлайн-іграх та соцмережах.

УЧАСНИКИ

ОКСАНА ДОВГОПОЛОВА

докторка філософських наук, професорка кафедри філософії Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

КИРИЛ ЛІПАТОВ

очільник наукового відділу Одеського художнього музею

ЛІДІЯ СТАРОДУБЦЕВА

докторка філософських наук, завідувачка кафедри медіакомунікацій Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Комеморативні практики у відеоіграх допомагають будувати спільноти, як фізичні монументи допомагають зберігати спогади у реальному світі. Гіперреалістичні моделі, такі як постапокаліптична Чорнобильська електростанція у S.T.A.L.K.E.R. чи Instagram-щоденник Голокосту у проєкті Eva Stories, розмивають межі між реальним і віртуальним і вписують пам’ять про трагічне минуле в наше повсякденне життя. Але як можна бути впевненим, що подібні практики є шанобливими й етичними, якщо речі, які ми пам’ятаємо, трагічні і жорстокі?

Разом з експертами ми говорили про практики пам’ятання в онлайн-іграх та соцмережах і шукали відповіді на запитання: чи є комеморація у віртуальному просторі ознакою втрати «глибини» саморозуміння сучасної людини, чи це нова форма існування у світі? Наскільки інтернет придатний для комеморації? Чи не перетворюється вона там на знущання, розвагу чи щось поверхневе? Чи, навпаки, позначає нові виміри соціальної та індивідуальної чутливості?

Подія відбулася 12 січня 2020 року у відділі соціокультурної діяльності ООУНБ імені М.С. Грушевського в Одесі.

ВІДЕО

Заголовне фото — зйомки проєкту Eva.Stories, 2019 / Colorfilm